пʼятниця, 6 листопада 2020 р.

Кохані звуки, рідне слово, Моя сердечна українська мово… (До Дня української писемності та мови)

         Хтось із великих людей сказав: «Усе минає, а слово залишається… Зникають у безвісті держави, володарі, раби. На порох розсипаються будівлі, вмирають дерева, пересихають ріки, гори перетворюються на купи каміння, все стає тліном і прахом, а слово залишається. Залишається й несе крізь час голос людської душі. Це – одне з найбільших див нашого світу.» Вже століття й покоління переживає й наше найбільше диво – рідна українська мова.                                                               

9 листопада – день пам’яті преподобного Нестора - літописця. Цього ж дня відзначаємо День української писемності та мови. Українська мова – прадавня мова. В ній – звичаї народу, його національна свідомість. Мова – це колективна пам'ять народу, в ній відображена й його історія. Звідки ж бере вона початок – наша українська мова? У старшому відділі обслуговування читачів-учнів 5-9 класів міської бібліотеки для дітей зберігаються книги, які є найціннішими пам’ятками давньоруської та української писемності. Найперша, писана ще древньою старослов’янською мовою і дійшла до нас у різних перекладах і копіях. Це – літопис «Повість минулих літ». Маємо книги 1982 та 2002 року видання у переказі Віктора Близнеця. Неймовірне художнє оформлення виконав художник Георгій Якутович.          



Наступна найцінніша пам’ятка давньоруської літератури, яку має бібліотека – це  «Слово о полку  Ігоревім». У фонді є фотокопія першого видання 1800 року, видане в 1952-му. 

В перекладі професора М.К. Грунського надруковано одну із частин видання, яка написана своєрідним правописом домонгольських часів, друга ж частина українською у віршах подана в перекладі М.Рильського. 

Останнє, найновіше видання 2015  року  маємо також у перекладі Максима Рильського.   

І, неймовірно цінною є книга, яка писана давньоукраїнською «буквицею», що дослідники називають «влесовицею». Назва цього епосу – «Велесова книга» 2004 року видання. Знайдений був 1919 року  на Харківщині у вигляді дощечок.  Є безцінною літературною пам’яткою українського народу дохристиянського періоду.    


А хто ж зберіг нам українську писемність та літературну мову?В українскій історії були часи, коли українська мова потихеньку вмирала. Ще говорив народ по селах живою, українською, але на загал  лунало «нет, и быть не может…» І вже поставало питання: бути чи не бути мові українській? «Так!» - голосно сказав Іван Петрович Котляревський і світ побачили перші, неповні видання «Малоросійської «Енеїди».  1798, 1808, 1809-й роки…


«Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї купу гною…» Так, переспівуючи Вергілієву «Енеїду» написав той, кого сьогодні називаємо «батьком української літературної мови». «Будеш, батьку, панувати, доки живуть люди…» - так писав Тарас Шевченко на присвяту Івану Петровичу Котляревському, автору знаменитої «Енеїди». Поема писана живою, народною  українською мовою. Автор «одягнув» античних героїв в українське вбрання і змусив читача сміятися над умовно перевернутим еллінським світом. Повне видання «Енеїди» вийшло вже після смерті поета,  у 1842 році. Працював І.П.Котляревський над своєю поемою майже 30 років.  У  читальній залі для читачів-учнів 5-9 класів міської бібліотеки для дітей є різні видання безсмертної «Енеїди». Найстаріше видане ще у 1969 році з малюнками А. Базилевича, а найновіше  - 2008 року з ілюстраціями Івана Будза.        




В далекому 1928 році на міжнародному конкурсі  в Парижі  наша мова зайняла третє місце по милозвучності поступившись лише французькій та перській. Якось мені довелося прочитати такий епізод, який стався з іноземцем-мандрівником, що приїхав до нас, в Україну. Вперше почувши українську він запитав у свого супутника: «Про що вони співають?» А той відповів: «Вони просто розмовляють, - і додав – це ж українці!» Така вона – українська мова. «Слова – це крила ластівки. Вона їх не почуває, але без них не може злетіти. Тож, маємо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не обірвалася золота нитка, яка веде з давнини в наші дні…» (Ю.Мушкетик)


Немає коментарів:

Дописати коментар