Віконце у світ Катерини Білокур

Зазвичай, у вікна заглядати – то не дуже гречно та виховано. Так вчать своїх дітей-читачів у міській бібліотеці для дітей. Але цього разу  спробують самі і запрошують усіх разом із ними заглянути  в одне віконце, яке  пропонує вашій увазі читальна зала для дітей старшого віку. Це – «віконце у світ Катерини Білокур».    

«Відкриє» вам його книга  Неллі Топська  під промовистою назвою «Зачарована квітами»… «Художниця, котра своїми полотнами й душею виспівала дивовижну красу України у квітах» - це про неї, Катрусю Білокур. У фонді бібліотеки ця книга з’явилася зовсім недавно. Давайте разом «погортаємо» її сторінки…

Народилася Катруся 7 грудня 1900  року (в день ангела великомучениці Катерини, тому й Катруся)  в сім’ї Василя та Якилини Білокур у селі Богданівка (нині Київська область). Можливо, якби мала інше ім’я, то й долю би мала іншу. Та Доля нагородила  сільську дівчинку  талантом художниці і водночас послала тяжкі випробування: «… люди, серед яких я живу, не розуміють мене, я між ними чужа…» ( з листів Катерини Білокур). Освіти не мала, ні спеціальної, ні загальної, бо дід з батьком вирішили не віддавати дівчинку до школи , «щоб даремно не рвала чобіт і свитки».

Читати і писати навчилася за подарованим букварем. Перший потяг до малювання відчула у 8-10 років коли у шкільному зошиті брата побачила намальованого коня. Того разу увесь братів зошит перетворився на картинки з кіньми за що Катруся була побита батьком і отримала сувору заборону малювати.  Та те, що так рано прокинулося, не відпускало. Згодом, тайкома від усіх стала малювати на шматку сірого полотна з материної скрині. Робила це вуглиною з печі. Потім так само, сама стала майструвати пензлі – з тхорячих чи котячих волосинок і вишневих гілочок…

Це нині картини Катерини Василівни можна побачити у Музеї українського народного декоративного мистецтва чи на виставках у  Національному культурно-мистецькому комплексі «Мистецький Арсенал», а тоді, у далеких 20-х роках за своє захоплення та самобутній талант отримувала лише кпини та глузд… Про художницю Катерину Білокур заговорили в 1939 році. Тоді відкрилися її виставки в Полтаві та Києві. Уперше в житті поїхала вона до Києва та Москви. Знала, бувала в гостях та писала листи до Павла Тичини, листувалася з Оксаною Петрусенко. «… вже рідні мої мене не лаяли, бо в Полтаві сказали, що я художник. Чуєте? Вчені люди назвали мене художником» - так писала Катерина Білокур в автобіографії. 1941 року велика персональна виставка квіткових полотен художниці   була розгорнута у Полтавському краєзнавчому музеї. На жаль, усі вони згоріли з початком війни…

На початку 50-х років роботи української художниці виставляються в Парижі. Про них уславлений Пабло Пікассо скаже таке: «Аби в нас була такого рівня майстерності художниця, ми змусили б про неї говорити увесь світ»… 1956 року Катерина Білокур отримала почесне звання народної художниці України.

А вдома в цей час жила вона у справжнісінькому пеклі. Останні три роки життя не мала можливості малювати, бо доглядала за хворою матір’ю. Це її і підкосило. Сама, маючи слабке здоров’я, пішла з життя передчасно – 10 червня 1961 року, залишивши на пам'ять нащадкам свої зачудовані картини: «На довгу згадку ці квіти посилаю тому, кого не бачила, тому, кого не знаю… Важко мені лежати в землі, якщо хтось, хто буде жити після мене, не згадає мою добру роботу добрим словом»…

Згадаємо, не зачиняючи «віконце» ту дивну красу, яку називають «райським садом». Придивіться уважно до цих картин. На них кожна квітка, чи зображений плід ніби світяться зсередини власним сяйвом. Живучи у нелюдських умовах, Катерина Василівна Білокур залишила нам у спадок мистецтво, яке живе і квітне і до сьогодні…   

(Декоративні квіти, 1945 р.)

(Богданівка, 1955 р.)

(Цар-колос, 1949 р.)

(Колгоспне поле, 1948-1949 р.р.)

І, наостанок, для допитливих міська бібліотека для дітей пропонує кросворд від журналу «Колосок»: тут і мистецтво і біологія разом. Бо ж мова про художницю, яка кохалася у природі та у квітах протягом усього свого життя…