«Життя моє - молитва» (до 130-річчя від дня народження П.Г. Тичини)

(до 130-річчя від дня народження П.Г.Тичини)

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? -

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов         сирітська дитина, - 

Чим тебе заспокою я - бідна людина,

Скажи, моя люба Вкраїно,

          Вкраїно моя!

Його називали бардом національної революції й хліборобським Орфеєм.

Перші поетичні спроби вражали усіх його сучасників. Він був особливим, бо в ньому поєдналося все – він був і музикантом, і художником, і поетом. Справді,  його поезія вражає майстерністю художнього слова, мелодикою. Не дивно, що деякі вірші Тичини стали піснями.

Він знатиме 12 мов і перекладатиме з сорока – і це будуть далеко не всі його таланти.

Але… Тоталітарна сталінська система зробила з нього співця «всенародної боротьби за комунізм».

На думку українського поета Василя Стуса, "Тичина – така ж жертва сталінізації нашого суспільства, як Косинка, Куліш, Хвильовий, Зеров і Курбас. З однією різницею - їхня фізична смерть не означала смерти духовної – Тичина фізично живий, помер духовно, але був приневолений до існування... по той бік самого себе".

Та пропри все він зумів збутися як великий поет на початку своєї діяльності.

Десь надходила весна. — Я сказав їй: ти весна!

    Сизокрилими голубками
    У куточках на вустах
    Їй спурхнуло щось усмішками —
    Й потонуло у душі…

 

Наливалися жита. — Я сказав їй: золота!

    Гнівно брівоньки зламалися.
    Одвернулася. Пішла.
    Тільки довго оглядалася —
    Мовби кликала: іди!

 

Почали тумани йти. — Я сказав: не любиш ти!

    Стала. Глянула. Промовила.
    От і осінь вже прийшла.
    Так любить? — кажи. Ти швидше ж бо! —
    Блиснув сміх їй, мов кинджал…

 

Зажуривсь під снігом гай. — Я сказав їй: що ж… прощай!

    Враз сердечним теплим сяєвом
    Щось їй бризнуло з очей…
    Сизокрилою голубкою
    На моїх вона вустах!