«Пропусти Чорнобиль крізь серце»

 «Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.

Тривожна ніч. Здригнулася земля.

Невинно  вишні  чарували цвітом,

А вибух все навколо спопеляв».

(Марія Яновська «Чорнобильська Трагедія»)

 

Минуло 35 років з дня Чорнобильської трагедії. Трагедії, яка змінила погляди людства на переможне крокування планетою мирного атома, та зробила Україну відомою у всьому світі.
        Одна з найстрашніших трагедій за всю історію людської цивілізації сталася в Україні 26 квітня 1986 року в суботу. На 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС 01:23:27 стався вибух, який повністю зруйнував реактор.

Майже одразу після того як сталася аварія, на місце прибули пожежники. Вогонь гасили до 5-ї години ранку. У середині четвертого блоку його вдалося загасити лише до 10 травня 1986 року, коли більша частина графіту згоріла.

У перші дні основні зусилля були спрямовані на зниження радіоактивних викидів із зруйнованого реактора і запобігання ще більш серйозним наслідкам.

Уже в першій половині дня 26 квітня була сформована урядова комісія з розслідування причин аварії. Окрім з’ясування причин вибуху, комісія мала визначити масштаб катастрофи, виробити та реалізувати заходи щодо локалізації її наслідків, щодо охорони здоров’я і надання всебічної допомоги населенню. Висновки, оцінки вчених та фахівців свідчили про надзвичайний характер аварії та серйозні медичні й екологічні наслідки.

Але 26 квітня населення не попередили про небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання. Перше повідомлення про аварію на ЧАЕС з’явилося в радянських ЗМІ 27 квітня, через 36 годин після вибуху на четвертому реакторі.
У той час , коли багато іноземних засобів інформації говорили про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральні і Східній Європі, в Києві і інших містах України та Білорусі проводилися святкові демонстрації і гуляння, присвячені Першотравню.

 Інформація про радіацію прийшла не з Радянського Союзу, як мало бути, а з Швеції.

Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення необхідністю запобігти паніці серед населення.

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що буде потрібно евакуювати місто Прип’ять. Евакуація була запланована на 26 квітня, але вона була затримана за рішенням уряду СРСР та Центрального комітету Комуністичної партії і почалася лише 27 квітня 1986 року о  14-00. Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у напрямі Прип’яті, яка знаходилася за 4 кілометри від ЧАЕС.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, які знаходилися поблизу ЧАЕС, але і тогочасні Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Бельгію, Польщу, Німеччину , Італію ,Францію, Велику Британію та багато інших країн.

Забрудненню піддалося понад 200 000 км² території, приблизно 70% - це території Білорусі, Росії і України.

Лише 2-го травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30- и кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції - на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською зоною відчуження.

Число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід віднести хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь в ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному забрудненню.

У 134 співробітників ЧАЕС і членів рятувальних команд, які перебували на станції під час вибуху, розвинулася променева хвороба, 28 з них померли потягом наступних декількох місяців.

У всіх ощадкасах країни був відкритий «Рахунок 904» для пожертвувань громадян, на який за півроку надійшло 520 млн. рублів.

З точки зору впливу на населення, в перші тижні після аварії найбільшу небезпеку становив радіоактивний йод, що має порівняно малий період напіврозпаду (8 днів) і телур. В наступні десятиліття найбільшу небезпеку становили ізотопи стронцію і цезію з періодом напіврозпаду близько 30 років. Радіоактивні ізотопи плутонію і америцію збережуться в ґрунті протягом сотень, а можливо і тисяч років, проте їхня кількість не становить загрози.

Більш ніж через три десятки років після аварії на четвертому енергоблоці ЧАЕС інтерес до Чорнобиля не згасає.

Як усе відбувалося насправді, з яким героїзмом, самопожертвою працювали ліквідатори, щоб якомога швидше локалізувати масштаби нещастя. Яке місце цієї катастрофи поряд з іншими катастрофами?

Тридцять п’ять років минуло відтоді, а пам’ять зберігає все до найменших подробиць….