неділя, 26 квітня 2020 р.

Віртуальне знайомство із Миколою Костянтиновичем Зеровим.


Ми познайомимо вас з Миколою Костянтиновичем Зеровим, українським поетом, літературознавцем, літературним критиком, полемістом, лідером «неокласиків», майстром сонетної форми та перекладачем античної поезії. Якому в цьому році виповнюється 130 років від дня народження.
Народився М.Зеров 26 квітня 1890 року в Зінькові на Полтавщині в родині вчителя. Навчався в Зінківській школі, де його батько обіймав посаду директора.

Цікавим видається, що одним із однокласників М. К. Зерова був Павло Губенко, пізніше відомий як Остап Вишня. Навчався в Охтирці, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, спершу вчителював у Златополі та в Баришівці, потім професорував по вищих школах Києва. Очолював журнал «Книгар» (1919-1920), друкувався в ньому.
Ще замолоду цікавився античною поезією. Викладаючи латинську мову, наполегливо перекладав давніх поетів, із яких пізніше склалася «Антологія римської поезії» (1920). Це була перша книжка в історії української літератури, з якої вибагливий читач міг бодай трохи ознайомитись з творчістю: Катулла, Вергілія, Овідія, Проперція, Горація та Марціяла. Українські переклади майстра, за свідченням знавців, цілком бездоганні, рівних яким немає в жодній іншій слов’янській літературі. За його життя вийшло дві поетичні збірки: «Антологія римської поезії» (1920) та «Камена» (1924).
Зеров-перекладач шліфував свій перекладацький хист – перекладаючи твори латинської, італійської, німецької, польської, білоруської, російської поезії. Пушкін, Шевченко, Міцкевич належали до першого ряду поетів, яких безмірно любив Микола Зеров. Займаючись перекладацькою діяльністю, поет полюбляв і сам віршувати. Що врешті решт призвело до знайомства з неокласиками. Хто такі неокласики? Це літературна течія 1918-1928 рр. (М. Зеров, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара та інші), якій був притаманний естетичний раціоналізм, багатство літературних асоціацій та інше. Сам поет бачив культурно-історичну місію українського відродження у тому, щоб переймати і розвивати кращі зразки європейської культури.
Яскраво це просліджується у сонеті «Молода Україна» (1921):
Яка ж гірка, о Господи, ця чаша,
Цей старосвітський повітовий смак –
Ці мрійники без крил, якими так
Поезія прославилася наша.
От Петька Стах, містечковий сіряк,
От Вороний, сентиментальна кваша.
О ні, Пегасові потрібна інша паша,
А то – не вивезе, загрузне неборак…
Микола Зеров майстерно володів поетичною формою сонету. Його ім’я з повним правом можна поставити поряд з великими майстрами сонету: Гете, Шекспір, Рильський. Він був надто вимогливий як до інших, так і до себе. Нещадно таврував неуцтво, примітивізм, був лицарем справжньої культури. До останньої хвилини життя служив своїй Музі. Та нажаль дуже рано потрапив під постійний вогонь партійної офіційної критики. Тому його поетична творчість була видана тільки після його загибелі, в еміграції. Всі його 113 сонетів (85 оригінальних і 28 перекладних) видані в одному томі «Sonnetarium» (Берхтесгаден, в-во «Орлик», 1948). Решта поезій, що їх вдалося зібрати, видані в збірці «Catalepton» (Філадельфія, США, в-во «Київ», 1951) та «Corollarium» (Мюнхен, 1958).
Ви чули такий вислів – біда не ходить одна. Так сталось і у житті майстра пера. З 1 вересня 1934 року Зерова усунено од викладацької діяльності в Київському університеті. А з 1 листопада наказом ректора без пояснення причин професора Миколу Зерова увільнено з університету. Ці репресії проти письменника збігаються у часі із смертю його єдиного сина Костянтина, що помер в листопаді 1934 року в Києві, у віці 10 років.
Знехтуваний владою, покинутий більшістю київських друзів, він на початку 1935 року виїздить до Москви, сподіваючись там знайти якусь роботу, але 28 квітня того ж року його заарештовують.  Комуністична Московія не могла вибачить поетові, що він товаришував із Хвильовим М., доречі, їхні погляди збігались, що до «Європа допоможе Україні». Зеров – патріот, який любив свою Україну, перед лицем смерті не відійшов від своїх переконань. Після місяців допитів, катувань і ганебного «суду» в лютому 1936 року Зерова М. висилають на Соловки. 9 жовтня 1937 року Зерову М., Филиповичу П., Вороному М., Пилипенкові Б. були при перегляді їхньої справи винесена вища міра покарання. Розстріляли їх 3 листопада.

Ближче познайомитись із Миколою Зеровим вам допоможуть книжки: Агеєва В. «Мистецтво рівноваги», Зеров М.К. Твори в двох томах, Лавренко Ю. «Розстріляне відродження», Славутич Яр. Твори, т. 3 та ін. 

Минуле не щезає, воно творить майбутнє, в якому мертві кличуть живих: Габріель Гарсія Маркес у виступі після вручення йому Нобелівської премії проголосив, що література є «остаточним доказом існування людини». Розширюючи цю ідею, можна сказати, що творчість Зерова  є остаточним доказом існування української людини, нескореної української душі

Немає коментарів:

Дописати коментар