Живу, як той гірський потік. На спокій – ні хвилини…

26 вересня у читальному залі центральної бібліотеки відбувся вечір-присвята «Переплелись, як мамине життя, мої сумні і радісні дороги» для членів клубу «У колі друзів».

Кажуть, що народжені в горах – люди особливої душі. Щось у них є від стрімкості й розмаїтості навколишньої природи. «Живу, як той гірський потік. На спокій – ні хвилини…», так писав Дмитро Павличко – український поет.

Власну біографію поет розповідає у фільмі «Дмитро Павличко – Голос Епохи» – цикл документальних фільмів, який переглянули учасники заходу.

Народився Дмитро Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів у селянській родині. У його батька було 5 дітей, вони жили не заможно, але щоб дати освіту своїм дітям, він був змушений працювати на поляків. 

Початкову освіту Дмитро здобув у польській школі, де було нелегко: «Мені важко було навчатися у польській школі. Мені вчитель дала читати вірш польською мовою, на що я відповів: «Я українець. Буду читати вірші українською мовою», за це вчитель мене била залізною палкою по моїм долоням та казала: «Нема нації «українець», є нація «русин». І ти є русином, запам’ятай!». 

Вже в 5 класі Д. Павличко починає писати свої перші вірші у дівочих зошитах. Він писав любовні вірші дівчаткам.

У 1948 році вступив до Львівського університету ім. І. Франка на факультет філології. Навчався в аспірантурі, досліджуючи сонети І. Франка. Там видає свою першу збірку «Любов і ненависть». 

В 1954 році стає членом Спілки письменників СРСР. У нього власне поетичне мислення, згідно якого думки та почуття рухаються завдяки подоланню суперечностей. Це мислення знайшло своє відображення в збірках «Моя земля» та «Чорна нитка». 

З 1957 по 1959 рік Дмитро Павличко завідує відділом поезіїї в журналі «Жовтень». 

Подорожуючи світом (Куба, Канада, Америка та інші країни), глибоко ознайомився зі світовою літературою. Він не тільки розширив своє уявлення про світ, а й наблизився до нього за допомогою поезії Заходу і Сходу, збагативши свою власну художню палітру. 

Павличко блискуче оволодів складною віршовою формою, як сонет, зробив чималий внесок у його цікавий різновид — білий сонет, увів в українську літературу поширені в близькосхідній ліриці рубаї, відродивши у сучасній поезії жанр притчі. 

Займався перекладацькою діяльністю – переклав поезії Хосе Марті, Николи Вапцарова та сонети Шекспіра. Перекладає з англійської, іспанської, італійської, французької, португальської, їдиш та багатьох слов’янських мов. 

Видав багато книг для дітей, серед яких казка «Золоторогий олень», «Дядько Дощ». 

Дмитро Павличко – лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Він був одним із лідерів парламенту. Пізніше працював на дипломатичній роботі. Посол в Польщі та Словаччині. Його вірш «Два кольори» покладено на музику. Зараз працює в іпостасі політика. 

Все життя Павличко бореться за українську мову і прославляє її.

Наприкінці заходу всі присутні декламували вірші поета та співали пісні «Два кольори мої, два кольори» та «Явір і Яворина»