Лицар світла та слова

«Еще не раз Вы вспомните меня

И весь мой мир, волнующий и странный»

Гумилев Н.С.

14 квітня, для студентів Агротехнічного коледжу,  в центральній бібліотеці пройшов вечір-портрет «Я – угрюмый и упрямый зодчий…», присвячений 130-річчю від дня народження Миколи Степановича Гумільова (1886-1921), російського поета "Срібного віку", засновника акмеізма, офіцера, знаменитого перекладача, історика та теоретика мистецтв, знавця африканської та європейської культури. Автор збірок: «Шлях конквістадорів», «Романтичні квіти», «Перли», «Сагайдак» та інші.

Микола Степанович Гумільов народився 15 квітня 1886 року в Кронштадті в дворянській сім’ї, батько був корабельним лікарем. За деякими даними, сім'я батька, Степана Яковича, мала духовне походження, цьому непрямим підтвердженням являється прізвище (від латинського слова humilis, «смиренний»).

Бібліотекарі розповіли про дитячі та юнацькі роки життя поета. Протягомі заходу демонструвались репродукції картин, світлини та декламувались вірші, що дозволило присутнім поринути у світ подорожей, романтики, кохання… Гумільов дуже подобався жінкам, але його серце назавжди полонила перша дружина - Анна Ахматова. Завдяки Іnternet ресурсу присутні переглянули відео «Николай Носков «Романс» («Однообразные мелькают…») – стихи Н. Гумилева» та уривок із кінофільму «Місяць у зеніті» - це російський чотирисерійний фільм Дмитра Томашпольського, знятий у 2007 році за мотивами незакінченої п’єси Анни Ахматової «Пролог, или Сон во сне». Сюжет кінофільму побудований на спогадах Ахматової про своє життя. Вони охоплюють "Срібний вік", післяреволюційні й останні роки життя поетеси, коли вона живе на дачі у Комаровому.

Родзинкою заходу стала інформація про те, що у Новій Каховці живе онука Гумільова – Ія Висотська, по чоловіку – Сазонова.

Поет жив у буремні часи. Прийняв участь у першій світовій війні, за сміливість та відвагу був нагороджений двома солдатськими «Георгіями». Але потрапив під жорнова більшовицьких репресій – був розстріляний без суду та слідства. М. Гумільов - перший в історії російської літератури великий поет, місце поховання якого невідомо. Як сказала у своєму вірші про нього Ірина Одоєвцева:

І немає на його могилі

Ні пагорба, ні хреста - нічого.

Було багато великих й талановитих, але другого такого співця далеких країн й високих почуттів не народилось. Але у нашій пам'яті залишаться такі рядки:

Я – угрюмый и упрямый зодчий

Храма, восстающего во мгле.

Я возревновал о славе Отчей,

Как на небесах, и на Земле.