середа, 5 серпня 2020 р.

170 років від дня народження французького письменника Гі де Мопассана

Анрі Рене Альбер Гі де Мопассан – французький письменник народився 5 серпня 1850 року в Нормандії в сім'ї дворянина і буржуа. Батько незабаром розорився, а після народження другої дитини, розлучився з матір'ю Анрі.
Правда, до цього встиг прищепити Анрі любов до музики, живопису та літератури. Мати після розлучення вирушила в місто Этрет, а Гі пішов за нею.
У 13 років він почав навчатися в духовній семінарії, але з-за свого активного характеру, Мопассан не зміг там вчитися і постійно втікав, в ці ж роки проявляється його письменницький талант у вигляді вірша Давно відчужений від світу.
У 16 років він починає вчитися в ліцеї, а після нього в 20 років вступає на навчання юриспруденції, але й через війни не встигає його закінчити і воює у франко-прусській війні.
На війні був простим рядовим, а після неї почав надолужувати втрачені знання. Сім'я Мопассанов була розорена, тому що прогодувати рідних, Гі влаштовується на роботу в морське міністерство, де пропрацював в якості чиновника 10 років.
Література продовжувала його захоплювати, і він написав першу новелу «Спадщина», за нею пішла друга «В лоні сім'ї», а письменника почали пізнавати і любити за відкритий ним внутрішній світ життя чиновників.
У 1880 році він написав новелу «Пампушка», яка принесла йому славу і успіх. За неї він отримав відпустку на півроку і зайнявся літературною діяльністю.
За наступні 11 років він написав близько 60 творів і безліч віршів, об'єднаних у збірники. Найвідомішими творами автора є «Милий друг», «Життя» і «На воді».
У 1884 році його вперше накриває напад душевної хвороби, а також відкривається, що він хворий на сифіліс.
У 1891 році він поривається вбити себе, за що його уклали в лікарню для душевнохворих.
У 1893 році він помирає від паралічу головного мозку.
Дати з біографії Гі де Мопассана:
·       5 серпня 1850 – народився в Мироминеле
·       1863 рік – навчання в коледжі
·       1866 рік – навчання в ліцеї
·       1870 рік – почав навчатися юриспруденції
·       1880 рік – перший розповідь
·       1891 рік – напади душевного божевілля
·       6 липня 1893 року – помер
Цікаві факти з життя Гі де Мопассана:
• Захоплювався Толстим і Тургенєвим
• Любив обідати на Ейфелевій вежі, так як вважав, що вона потворна, а обід в ній дозволяє бути єдиним місцем, звідки її не видно
• В останні роки життя всі його твори на тему божевілля і смерті

вівторок, 28 липня 2020 р.

День хрещення Київської Русі-України

 День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України»

Як відомо, хрещення Русі відбулося в 988 р. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.
Згідно з «Повістю минулих літ» ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.
Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв'язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами і в першу чергу з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і на культурних відносинах.
Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.
Варто зазначити, що прихід християнства в Київську Русь пов'язаний з княгинею Ольгою, яка була бабусею Володимира. У 954 р. княгиня здійснила паломництво до Константинополя, де в 955 р. прийняла святе хрещення, отримавши церковне ім'я Олена, а хрещеним батьком став імператор Костянтин. Ольгу вважають покровителькою православної віри. Завдяки її діяльності на Русі почали будувати храми, встановлювати хрести і знищувати язичницьку символіку. Натомість князь Володимир хрестився в Херсонесі в 988 р. Обряд провів єпископ Корсунський. Перед тим як покинути Херсонес, князь поставив у місті церкву в честь святого Василя, ім’я якого він отримав при хрещенні.
Після повернення до Києва князь охрестив своїх синів і підданих, а також розігнав своїх язичницьких дружин. Після того, як гласить «Повість минулих літ», Володимир послав посланців по всьому городу, говорячи: «Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, – буде мені ворогом». Люди хрестились, хоч здавна були по вірі язичниками. І якщо й не силоміць, то часто лиш поверхово приймали християнство. Задовго після того, як повелів князь «…будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири (так на місці стародавнього капища було споруджено церкву святого Василя, а пізніше була побудована Десятинна церква)», – глибоко укорінений язичницький релігійний світогляд усе ще залишався міцно закріпленим у свідомості мас. Але разом з тим процес християнізації уже був невідворотним. Масове хрещення населення сталося біля берегів Почайни (колишня права притока Дніпра).
За наказом князя були знищені вівтарі і ідоли древніх богів. На жаль, зі знищенням волхвів та капищ були втрачені численні знання з різних сфер життя давніх українців, проте багато дохристиянських свят плавно злилися з християнськими, тим самим полегшивши встановлення нової віри серед населення. У своєрідному вигляді сліди язичницького світогляду подоживали й до наших часів, знаходячи своє видне місце в наших традиційних релігійних святах (наприклад, свято Коляди, Вербної неділі, Проводи, Івана Купала, Спаса, Маковія та ін.). Про це знаний український історик М. С. Грушевський писав: «старі поганські свята, приладившись номінально до християнських, жили далі й, не вважаючи на заходи проти них духовенства, подоживали до наших часів…».




понеділок, 27 липня 2020 р.

Стійте всіма силами за Україну


Природа щедро обдарувала цю людину. В його особі нероздільно злилися політик і митець.
Були часи коли через непорозуміння з українською критикою та читачами він заявляв про свою готовність перейти в російську літературу.
Його прозою зачитувалися. Його п’єси ставилися на сценах провідних театрів Європи. Він залишив по собі біля сотні власних картин – пейзажі, натюрморти, портрети, акварелі.
Останні два десятиліття його життя були зосереджені на розробці теорії «конкордизму» - вчення, в основу якого покладено ідею гармонії людини з самою собою, з соціумом і природою. Він жив надіями врятувати людство від війни і соціальних катастроф.
Він був головою уряду й держави УНР, неодноразово сидів у буцегарні за політичну діяльність, був в’язнем концтабору.
Все це про одну людину – Володимира Кириловича Винниченка.

28 липня 2020 року виповнюється 140 років від дня народження видатної постаті українського політичного та літературного життя.
Народився Володимир Кирилович 28 липня 1880 року у Єлисаветграді Херсонської губернії (нині — Кропивницький).
В. Винниченко створив величезну кількість оповідань, п'єс, драм, романів, написав історико-публіцистичні дослідження (зокрема Відродження нації”), відома і його етико-філософська праця "Конкордизм", концепції якої втілені в романі „Лепрозорій”, філософсько-соціологічні твори „Нова заповідь”, „Вічний імператив”, „Щастя”, „Прокажельна”, „Слово за тобою, Сталіне”. Та справжньою літературною сенсацією став роман "Сонячна машина", створений упродовж 1921–1924 років, якому сам письменник надавав особливого значення, кажучи про нього: "це ж візитова картка української літератури в Європі". У романі уявне майбутнє пророчо розглядалося крізь призму теперішнього. У "Сонячній машині" письменник створив цілком оригінальну концепцію майбутнього суспільства та його модель, продовжуючи традиції утопій, і водночас відкрив багато нового, що відіграло дуже важливу роль у становленні української антиутопії.
Тогочасна радянська влада наклала табу на спадщину письменника, його твори до недавнього часу в Україні були заборонені й не публікувалися, а його самого називали "гробокопателем України".
На сімдесятому році життя на прохання молодого покоління емігрантів-українців Винниченко написав книгу «Заповіт борцям за визволення». Це стисле, чесне осмислення української історії, її уроків, особливо революційної доби і її наслідків, це роздуми над майбутнім України і міркування щодо торжества заповітної української ідеї. В ньому багато ідей мудрого політика, що все своє життя присвятив боротьбі за Україну, за її долю. Це унікальний документ який розкриває складну еволюцію поглядів Винниченка-політика на засоби і методи боротьби за незалежність України.
Більше про непересічну особистість, поводиря української революційної доби, велетня української літератури ХХ століття та його твори література з фонду читальної зали центральної міської бібліотеки:
 

середа, 15 липня 2020 р.

Перший крок до побудови незалежної держави


16 липня 1990 року Верховна Рада Української РСР ХІІ-го скликання (Верховна Рада України І-го скликання), виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави, схвалила доленосний документ – Декларацію про державний суверенітет України. В цей же день у постанові “Про день проголошення незалежності України”, “підтверджуючи історичну вагомість прийняття Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року”, Верховна Рада ухвалила “вважати день 16 липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне загальнонародне свято України”.
Прийняли документ, що став поворотним, але у змісті якого відбилися усі політичні відмінності тогочасної Верховної Ради.
«Дорогі мої, сьогодні тільки перший крок. Не тішмо себе ілюзіями, декларація — це все-таки ще тільки декларація. Щоб кожна її фраза обросла живими м’язами, щоб сталася нова українська Конституція, щоб були вироблені нові закони на основі цієї декларації, нас чекає велика і важка боротьба» — сказав провідник українського національно-демократичного визвольного руху кінця 80-х-90-х років В'ячеслав Чорновіл.
Декларацією визнавалося право української нації на самовизначення, держава повинна була захищати й охороняти національну державність українців. Єдиним джерелом державної влади визнавався народ, а Верховна Рада УРСР могла виступати від його імені.
У документі було проголошено економічну самостійність України, а також самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації.
Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.
Важливим є те, що у Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із "Українською РСР" вжито слово "Україна" як офіційна назва держави.
Тож документ став фактично програмою побудови незалежної держави українського народу на шляху до самостійного політичного та економічного розвитку.
Вже потім, 24 серпня 1991 року, Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. А 1 грудня 1991 року відбувся  Всеукраїнський референдум, на якому народ підтвердив правильність вибору і остаточно вирішив питання незалежності України.  Але – і історики, і політики, і учасники тих подій надають факту проголошення державного суверенітету УРСР ваги чи не ключового моменту на шляху до Незалежності.
Вашій увазі пропонується виставка-концепція ««В нас єдина мета – Україна свята», яку підготували працівники Центральної міської бібліотеки:


понеділок, 13 липня 2020 р.

Відпочиваємо з книгою

Літо – найкраща пора, коли ви маєте чудову нагоду поринути у світ літератури, познайомитися з творчістю нових для вас письменників, відкрити нових героїв, пізнати світ за допомогою книги та отримати насолоду від читання.
Пропонуємо переглянути підбірку цікавих книг зарубіжних та вітчизняних авторів, яку підготували бібліотекарі міської бібліотеки №2 для молодших читачів.

Зарубіжна література

Українська література. Ч. 1

Українська література. Ч. 2 


Вікторина-дартс: «Тореадори з Васюківки»






Вікторина-пазл: «Аліса в Країні Див»