Буремні події на Сході нашої країни тривожать кожного українця. Поетична душа нашого поета-земляка, члена Спілки письменників України Олександра Петровича Гунька відчуває ці події чуттєвими поетичними рядками, які ми пропонуємо вашій увазі.
***
Територіє
териконів,
Де
відвал твого ремесла?
Без
понять до твоїх кордонів
Не
відняти добра від зла.
Ти
скрутилась у точку жала.
Ти
згорнулася у клубок.
Ніби
посмішка від кинджала
Твій
запущений в час лубок.
Ти
ходила по лезу бритви
І
упала в сомнамбулізм.
І
тепер от небесні бритви
Розпанахують
весь твій смисл.
БЛОК-ПОСТ
Іду
світ за очі,
Та
натикаюсь на блок-пост
Між
простором і мною.
А
в хлопців –
Дика
алергія
На
перестиглих диваків.
Якби
знаття,
То
не пішов би манівцями,
А
вийшов би на путівець
Всесвітньої
любові.
–
Сідайте,
дядьку, –
Кажуть
хлопці. –
У
нас ще є НЗ.
Для
профілактики печалі…
Скуштуйте!
Залпом.
І
до дна.
«Оце
так втрапив! –
Думаю
собі. –
Та
в мене все ж
підвищений
імунітет
для зберігання
неповторності».
Тікаю геть.
А
хлопці
Мовчки
Скидають
із
плечей тягар.
***
На
зворотнім шляху до медалей
Намічається
колорит.
Це рагулі сумних
регалів
Розбивають епохи
ритм.
І якщо хтось
почепить орден
Сам собі за чужі
гріхи,
То вселенських
очей безодні
Затулятимуть всі
шляхи.
І в смертельній
печаті стигми,
Що відзначила
кулі путь,
Може,
ти ще спитати встигнеш,
Чи
героя в тобі знайдуть...
Не
печалься, Надіє,
за тобою
здіймається віра.
За тобою
постануть
колони новітніх
імен.
Доторкнись до
штурвала
своєї мети.
Твій літак ще
стоїть
на летовищі
мрії,
щоб злетіти
у небо життя.
Щоб
відміряти
простір
для часу
у
в'язниці розлук
між
розтятими крилами.
Це
війна не троянд,
не
погаслих сузір'їв,
не
епох, що лишились
на
дні проминань.
Це бій світла
із власною
тінню.
Це крик тиші
загуслим громам.
Це світанки і
ночі,
посічені
“градами”.
Це конання орди
на руках у
історії.
Тільки ти
найвільніша
навіть в клітці
з ведмежим
капканом.
За стіною з
ОМОНу.
За плечима
Вітчизни.
За крайвежами
світу.
Доки знаєш свій
шлях.
***
Під музику душі
Так хочеться не
спати.
Але на всій межі
Стоять одні
солдати.
І ціляться
впритул,
Мов граються у
жмурки.
І всю мою мету
Розстрілюють до
цурки.
І я із забуття
Вертаюся до
хати.
А там... моє
дитя
Ладнається в
солдати.
О мій воїне милий,
ти не спи дивним
сном,
проривайсь!
Це
не вічності схили,
це
пекельний рубіж –
Іловайськ!
Крізь поразки і
зради
сталлю серця
свого
наливайсь.
Територія
правди
і
сумління твого –
Іловайськ.
Притулися щокою
до АК-17,
не здавайсь.
Над звитяги
рікою
твій забутий
блок-пост –
Іловайськ.
В небі зірки
немає,
від вогню воно
впало
у транс.
В трьох котлах
закипає
наша кров
пломінка –
Іловайськ.
Стануть
хлопці до бою,
скажуть:
лиш до останку
тримайсь.
У тобі і з тобою
місце битви
світів –
Іловайськ.
Кіборг Олекса в
аеропорті
Тисячу двісті
сімнадцять годин
Порох ковтає з
клубками у горлі.
Каже, мовляв, ми
укропи – не горді,
Гасимо «вату»
вогнем без води.
Ви там чому не
ламаєте звички,
Що розвели нас
на фронт і на тил?
Тут же дорога
від кулі до свічки,
Ніби димок від
цигарки у вічі,
А чи закладений
в душу тротил...
Тут же покришене
«буками» небо.
Тут же посічена
«градом» земля.
Братство, що
скріплене пам’яті
крепом.
Подзвін утрат і
печалі над степом,
Що від
майбутнього нас віддаля.
Ось ми вам час
посилаєм крізь простір
Ви ж зачаїлись
чомусь від борінь.
Нам не уникнути
власних блок-постів,
Бо сепарати –
минулого гості,
Наче господарі
тут. З двох сторін.
Ми
вже складаємо друзів у скрині
Із-під
снарядів. А вам до сих пір
Ще
невтямки, що одвіку й донині.
Всі ми потроху й
однаково винні,
Що у війні
здобуваємо мир.
м. Нова Каховка
Немає коментарів:
Дописати коментар