День хрещення Київської Русі-України

 День хрещення Київської Русі-України – державна пам’ятна дата, що відзначається щорічно 28 липня – у день пам'яті святого рівноапостольного князя Володимира, відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 25 липня 2008 року № 668/2008 «Про День хрещення Київської Русі–України». 

Як відомо, хрещення Русі відбулося в 988 р. Князь Володимир поставив перед собою мету об’єднати землі, централізувати владу, і для того необхідна була зміна світогляду. Так як язичництво з його ідолами і жертвопринесеннями не зовсім підходило державним планам князя.

Згідно з «Повістю минулих літ» ще до хрещення Володимир пройшов «випробування вірою». Так, волзькі болгари пропонували князю перейти в іслам. Потім гінці з Риму, послані Папою, кликали в свою віру, а хозарські євреї запрошували руського князя прийняти іудаїзм.

Насправді ж, як підкреслює більшість істориків, за вибором Володимира стояли конкретні політичні та економічні чинники. По-перше, об’єднання земель вимагало відмови від «племінних богів» і запровадження релігії за принципом «одна держава, один князь, один Бог». По-друге, це відкривало шлях приєднання до європейської спільноти, яка сповідувала християнство. По-третє, як вважав Володимир, прилучення до християнської віри стане поштовхом для розвитку культури, освіти, виховання високої моралі, поліпшення матеріального добробуту. Отже, Русь, прийнявши християнство, змогла наблизитися до надбань європейської культури, тим самим поглиблюючи і розвиваючи свою власну.

З прийняттям християнства значно розширилися економічні та культурні зв'язки Київської Русі з багатьма європейськими країнами і в першу чергу з Візантією, що позитивно позначилося на торгових і на культурних відносинах.

Християнство робило людину носієм нової моралі, заснованої на культурі совісті, яка витікає з євангельських заповідей.

Варто зазначити, що прихід християнства в Київську Русь пов'язаний з княгинею Ольгою, яка була бабусею Володимира. У 954 р. княгиня здійснила паломництво до Константинополя, де в 955 р. прийняла святе хрещення, отримавши церковне ім'я Олена, а хрещеним батьком став імператор Костянтин. Ольгу вважають покровителькою православної віри. Завдяки її діяльності на Русі почали будувати храми, встановлювати хрести і знищувати язичницьку символіку. Натомість князь Володимир хрестився в Херсонесі в 988 р. Обряд провів єпископ Корсунський. Перед тим як покинути Херсонес, князь поставив у місті церкву в честь святого Василя, ім’я якого він отримав при хрещенні.

Після повернення до Києва князь охрестив своїх синів і підданих, а також розігнав своїх язичницьких дружин. Після того, як гласить «Повість минулих літ», Володимир послав посланців по всьому городу, говорячи: «Якщо не прийде хто завтра на річку – хай то багатий, чи бідний, чи нужденний, чи раб, – буде мені ворогом». Люди хрестились, хоч здавна були по вірі язичниками. І якщо й не силоміць, то часто лиш поверхово приймали християнство. Задовго після того, як повелів князь «…будувати церкви і ставити їх на тих місцях, де колись стояли дерев’яні кумири (так на місці стародавнього капища було споруджено церкву святого Василя, а пізніше була побудована Десятинна церква)», – глибоко укорінений язичницький релігійний світогляд усе ще залишався міцно закріпленим у свідомості мас. Але разом з тим процес християнізації уже був невідворотним. Масове хрещення населення сталося біля берегів Почайни (колишня права притока Дніпра).

За наказом князя були знищені вівтарі і ідоли древніх богів. На жаль, зі знищенням волхвів та капищ були втрачені численні знання з різних сфер життя давніх українців, проте багато дохристиянських свят плавно злилися з християнськими, тим самим полегшивши встановлення нової віри серед населення. У своєрідному вигляді сліди язичницького світогляду подоживали й до наших часів, знаходячи своє видне місце в наших традиційних релігійних святах (наприклад, свято Коляди, Вербної неділі, Проводи, Івана Купала, Спаса, Маковія та ін.). Про це знаний український історик М. С. Грушевський писав: «старі поганські свята, приладившись номінально до християнських, жили далі й, не вважаючи на заходи проти них духовенства, подоживали до наших часів…».