Світила, які не зникають безслідно

Пророчими стали рядки поезії Лесі Українки:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!

У центральній бібліотеці відбулося засідання клубу «У колі друзів». Темою засідання стала видатна українська поетеса Лариса Косач – геній української літератури, що входить в умовну тріаду Шевченко-Франко-Українка.

Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини. Вогонь поезій Лесі Українки палає уже понад століття. Лірика її різнобарвна, як кольори веселки. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога, який пронесла Донька Прометея, як  іскру Божу, за  свого життя людям, несе і зараз, нашими устами, її потомків.

Члени клубу взяли активну участь у обговоренні життєвого шляху відомої поетеси, розповіли маловідомі, нові та цікаві  факти з життя Лесі.

Бібліотекар Ісакова Є.Ю. зачитала унікальне листування Лесі Українки, з якого можна повніше зрозуміти її єство.

Кілька цитат, які особливо вражають:

«Кожна жінка, що себе поважає, не пише ніколи листа того дня, коли вона обіцяла».

«Як тільки візьмусь до якого зарібку, то зараз усі жахаються, що я “перетомлюся”, “виснажуся”, “покладу всю силу”. Чи не значить се, що мене всі мої близькі щиро вважають за безнадійного інваліда, засудженого на весь вік на паразитне життя? Бо так виходить якесь “внушение”, і я справді можу опуститись та серйозно почати думати, що я «ні до чого».

«Удручає в російській літературі навіть не стільки порнографія, скільки сумбурність і безпомічність думки й фантазії, безпорадність в рішенні навіть елементарних психологічних проблем. Так, наче люди з зав’язаними очима пишуть».

«Треба було в Єгипті родитись, то, може, й був би лад, але ж найгірша помилка мого життя – се що я зросла у волинських лісах. А проте я не згадую лихом волинських лісів. Сього літа на честь їм написала драму-феєрію. Я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйони».

«Коли вибирати з двох, то я вже волю бути Дон-Кіхотом ніж Санчо Панса, бо так мені більше по натурі, та й навіть по фігурі».

«Часто, люблячи когось, я думаю: якби він був отакий і такий, вчинив те і те, то я б його не любила, але якби хто інший мав усі ті добрі прикмети, що сей, то чи я б того іншого любила? Не знаю… навряд. В кожному почутті єсть іще щось недослідиме, і теє “щось” дає барву цілому почуттю».